Війна. Життя. Мистецтво

Запрошуємо переглянути виставковий онлайн-проєкт «Війна. Життя. Мистецтво»

«Єдине ключове слово – це поєднання Я-Ти» – М. Бубер «Я і Ти» (1923).

У випадку шести мистецтвознавців із Харкова, викладачів і студентів ХДАДМ – це «Війна. Життя. Мистецтво».

Фотовиставка «Війна. Життя. Мистецтво» – це унікальний проєкт, що втілився у віртуальному інтернет-форматі і представляє шість різних поглядів на життя й мистецтво, які виникають в умовах військового конфлікту: А. Корнєва, В. Найденко, С Лісман, Є Казакова, В. Копиріної, А Коломійця. Кожен автор пропонує власну промовисту інтерпретацію того, як візуальне мистецтво може висвітлити складні теми та виклики нашого часу, але разом вони створюють щось більше, ніж просто сума уривків вражень та почуттів кожного, отриманих від лютого 2022 до квітня 2023 року.

Виставка є своєрідним нагадування про страшні реалії війни, але водночас суперечить загальному уявленню про неї як про ситуацію, коли втрачається будь-яке почуття краси та гуманності, навпаки, ілюструє, що саме мистецтво може бути засобом для об'єднання та спільної рефлексії. Вона надає можливість поглянути на це соціальне потрясіння з різних точок зору і зрозуміти, що Моя історія є такою ж значущою як і Твоя.

Кураторка проєкту - Софія Лісман.

Представлені у проєкті автори є частиною академічної спільноти ХДАДМ, викладачами(-ками) й студентами(-ками).

Корнєв Андрій
Народився у Донецьку в 1966 році, там і жив та навчався до 1991 року (за виключенням двох років в армії). Потім 9років мешкав у Краматорську Донецької обл., а в 2000 з родиною остаточно переїхав до Харкова.
Маючи кілька професій-спеціалізацій – історик, культуролог, журналіст, мистецтвознавець (саме в такій послідовності), – було чим займатись.
Війна застала мою велику родину в Харкові, 5 березня довелося виїхати, щоби допомогти порятувати онуків. Так з дружиною опинилися у Львові, де зустріли вже другу весну у ранзі «переміщених осіб».
Питання про те, що зараз відбувається з українським мистецтвом, тягне на велику статтю, кілька менших вже опубліковано. Якщо головне – відбуваються кардинальні зміни, та чи переможуть вони остаточно й назавжди, хтозна.

Найденко Вікторія
Народилася і виросла в Харківській області, в оточенні сільських краєвидів та незрівнянних лісових пейзажів. До вторгнення захоплювалася мистецтвом, практикою handmade та аматорськими виступами в сільському будинку культури. Незадовго до повномасштабної війни переїхала в Харків. Втім міська ідилія тривала недовго. Ввечері 23 лютого приїхала погостити до батьків в рідне село і залишилася тут донині.
На мою думку, мистецтво це потужний комунікатор і зараз через сучасне українське мистецтво транслюються надважливі наративи, які мають бути почуті світовою спільнотою. Крім того, українське мистецтво має постколоніальний бекґраунд і сьогодні докладається багато зусиль задля того, щоб подолати наслідки багатовікової культурної експансії і протистояти їй в майбутньому.

Казаков Євген
Я народився і виріс у Харківській області, у мальовничому селищі на схід від міста. До вторгнення я захоплювався образотворчим мистецтвом і літературою, займався театральним ділом і назагал непогано вів справи. Війна застала мене в Харкові і змусила покинути дім, переїхавши до Луцька. Нині я повернувся на батьківщину.
На мій погляд, українське мистецтво стало лакмусом еволюції нашого суспільства. Воно дозволило розглядати наш розвиток як невпинний шлях, помітити й дослідити наші перемоги й поразки, аби врешті… Подивимося.

Лісман Софія
Я народилася і жила в Харкові усе своє життя. Він був моїм домом, місцем сили, частиною ідентичності та душі. До початку повномасштабного вторгнення я була занурена у мистецтво, і навіть 24 лютого зранку, першою річчю, яку схопила, були старенькі акварелі. Я взяла їх, але залишила моє справжнє Я і відправилася від самої себе за кордон. Спочатку до Чехії, а тепер і до Польщі. Одначе насправді залишилася у Харкові, у моєму рідному місті, де мене навчили бути сильною та незалежною. Я знаю, що одного дня повернусь за моїм справжнім Я і за тим, що мені належить – моїм будинком, моїми рідними та моїми друзями.
Моя візія українського мистецтва після 24 лютого – це щось більше, ніж просто національна культура. Я бачу його як велику силу, що взаємодіє із міжнародними стандартами й творить виняткові синергії, збагачуючи світову спільноту своєю унікальною естетикою, вишуканістю, сміливістю, свободою та глибиною вираження. Україна має потенціал стати та вже стає культурним центром Східної Європи, який буде притягувати творчих людей з усього світу, чому власне і я прагну сприяти зі своєї сторони, як людина, котра ув’язла в мистецтві, упевнена, на все життя.

Копиріна Владислава
Я народилася на Дніпропетровщині, у невеликому місті Павлоград. До вторгнення я захоплювалась малюванням та діяльністю в IT сфері, пов'язаною із вебдизайном. На початку повномасштабного вторгнення я перебувала у місті Харків у зв'язку із навчанням, через війну мені довелося виїхати до Болгарії. Зараз я знаходжуся у рідному місті.
На мій погляд, зараз мистецтво стало більш прогресивним і більше чіпляє теми, які нас хвилюють.

Коломієць Андрій
Народився та виріс на півночі Дніпровської області. До вторгнення захоплювався образотворчим мистецтвом, музикою, тату-артом, поп-артом, живописом. Війна застала мене в місті Харків і змусила повернутися до Дніпра.

Українське мистецтво може й добре досліджене, але просувається воно у сучасному світі повільно, на жаль тільки війна змусила згадати про тематику боротьби українського народу та загалом про українське мистецтво. Також шкода, багато з тих, хто може просувати українське мистецтво, виїжджають за кордон, що і не дає змоги мистецтву розвинутися всередині країни.