ФОТОГРАФІЧНА ВИСТАВКА ПРОФЕСОРА ЄВГЕНА КОТЛЯРА В НЬЮ-ЙОРКУ

20 червня в Нью-Йорку відкрилася виставка "УКРАЇНСЬКИЙ ШТЕТЛ. ПОВЕРНЕННЯ ДО МІСЦЬ СИЛИ. Фотографічні мандри колишніми єврейськими містечками". На неї представлені авторські фотографії і фотомонтажі нашого шановного професора, завідувача кафедри монументального живопису Євгена Олександровича КОТЛЯРА.

Виставка організована Центром єврейських досліджень Університету Фордем (The Center for Jewish Studies at Fordham University): https://now.fordham.edu/event/the-ukrainian-shtetl-homecoming-to-places-of-strength-photographic-travels-by-eugeny-kotlyar/

Автор висловлює щиру вдячність проф. Магде Тетер, професору історії та кафедри юдаїки ім. Швідлера Університету Фордем за ініціативу та допомогу в реалізації цього проекту.
Виставка триватиме до 23 серпня за адресою:
Henry S. Miller Judaica Research Room, Fourth Floor, Walsh Family Library
441 East Fordham Road
Bronx, NY 10458

У виставковій експозиції представлено більше двадцяти фотографій та фотомонтажів, створених за матеріалами моїх поїздок колишніми єврейськими містечками упродовж більше двадцяти років. Зараз готується розгорнутий каталог цього проекту. Пропонуємо два фрагменти з прес-релізу виставки:

«Традиційний світ єврейських містечок, що закарбувався в нашій пам'яті як цивілізація штетла, повільно зникав із початку минулого сторіччя. Кожен, хто потрапляв у ці місцини із фотокамерою чи етюдником, думав, що він буде останнім. Неймовірне життя цього своєрідного світу тривало понад п’ять сторіч. Він мав тривкий перетин із багатьма східноєвропейськими країнами, змінював державність, відокремлювався межею єврейської осілості, переживав найтяжчі потрясіння й завжди намагався адаптуватися до нового життя. Але вік його обірвав Голокост.
Після загибелі людей почало зникати каміння, стиралися вулиці й прикметні сліди давнини, втрачалася пам'ять. Світ містечка продовжував своє буття вже в іншому, метафізичному вимірі, де кожен знаходив своє джерело життя й сили, своє світло. Зникоме й непогасне. Світло, яке по-справжньому могла відтворити лише чорно-біла плівка.
На межі останніх століть світло штетла струменіло тонким промінцем з огорненої павутинням щілинки в замковій свердловині. Завдяки зусиллям із боку багатьох дослідників старі заіржавілі двері в цей світ почали відчинятися. Але побачити його колишню велич було непросто.
Для тих, хто милувався античними руїнами або інсценуваннями розвалин європейських парків, руїни містечка здаються маловиразними. Масштаби руйнувань довгого XX сторіччя приховали від нас колишнє архітектурне багатство містечок зі старовинними замками, фортечними стінами, ринками, типовою для євреїв глинобитною містечковою забудовою: будинками та заїздами. Хитросплетіння вулиць, мальовничі світлотіні старої містечкової забудови із сипкими вапняними стінами, зруйновані старовинні божниці, наглухо забиті вікна, різьблені стели надгробків із химерними й загадковими символами… Ось те, що залишилося від цього світу.
Проте, тут панує особлива атмосфера, гостро відчувається дихання давнини, зачаровує естетика руйнування... Поблизу відчуваєш архітектурну міць й фактуру старого каменю та дерева, застрашливий погляд порожніх готичних вікон, від яких віє середньовіччям. Але варто відійти подалі й враження поглиблюються. Думки про велич і недовговічність разом із романтичними переживаннями повільно поглинаються меланхолійним спогляданням пейзажу, що відкривається оку. Однак, це запустіння – не звалище старих речей, а світ, ще сповнений людського тепла й глибокої містичної сили.
< …. >

Упродовж двох десятиліть я відстежував мінливе життя української провінції. Удалині від галасливої цивілізації час спливав тут інакше, сповільнюючись і зупиняючись. Кожну подорож я знову відкривав знайомі місця, шукав зміни, прислуховувався до бентежної тиші. Думки несли мене вглиб століть, коли класичний штетл дихав на повні груди, і коли його дихання переривалося. Я не застав ні того, ні іншого і бачив лишень скам'янілість. Але навіть у цьому просторі безмежної влади вітрів я і далі відчуваю відгомін життя та легкість власного подиху.

Мене не полишає усвідомлення того, що ні я, ні прийдешні покоління не стануть останніми свідками штетла. Повільно і невідступно втрачаючи свій автентичний вигляд, цей простір знов і знов являтиме себе як сучасникам, так і нащадкам. Доба цифровізації, віртуалізації та штучного інтелекту, технології майбутнього допоможуть нам не забути минуле. І тому світ штетла завжди буде відкритим для прямого або опосередкованого контакту. Він завжди залишатиметься місцем глибокої туги, незбагненного кохання і великої таємничої сили».

Щиро вітаємо Євгена Олександровича і зичимо йому подальших успіхів у здійсненні й просуванні світом його творчих і наукових проектів!