кафедра живопису
творів мистецтва
БУРАЧЕК МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ
(16.III.1871 — 12.VIII.1942)
Живописець, сценограф, актор, письменник,
мистецтвознавець, педагог.
Заслужений художник УРСР (1936), заслужений діяч
мистецтв УРСР (1941), професор (1927).
Директор Харківського художнього технікуму
у 1925–1927 роках.
Микола Григорович Бурачек народився 16 березня 1871 року в с. Летичів (тепер — смт Хмельницької обл.). Перші уроки малювання дістав від батька, художника-аматора, а також І. А. Васькова (брата художника Г. А. Васькова) — вчителя Кам'янець-Подільської гімназії.
1889 — почав навчання в Київському університеті (виключений за участь у студентських виступах).
1890 — за рекомендацією відомої актриси М. Савіної був прийнятий актором до Кам'янець-Подільської російської трупи. Грав на сценах театрів багатьох міст України та Росії разом з такими майстрами, як М. Савіна, В. Коміссаржевська, П. Орленєв, В. Давидов, М. Тарханов. Ролі: Расплюєв («Весілля Кречинського» О. Сухово-Кобиліна), Нещасливцев («Ліс» О. Острровського) та інші. Одочасно із акторською роботою виконував оформлення до спектаклів «Затоплений дзвін» Г. Гауптмана, «Ліс» О. Островського, «Влада темряви» Л. Толстого тощо. Згодом, 19-річним юнаком, почав відвідувати рисувальну школу М. Мурашка, де навчався у М. Пимоненка і Х. Платонова. До цього періоду належать картини «Сутінки» (1890) та «На Дніпрі в сутінки» (1898).
У березні 1905 — брав участь у І-й Всеукраїнській мистецькій виставці у Львові. У тому ж році у Києві познайомився з польським художником Я. Станіславським, за рекомендацією якого вступив до Краківської академії образотворчих мистецтв (клас Я. Станіславського, після його смерті — Ф. Рушиця).
1910 — працював у Парижі в майстерні А. Матісса, пізніше — у Вільній академії мистецтв П. Рансона. Серед творів цього періоду: «Давид-городок. Полісся» (1910), «Подвір'я взимку», «Церква Сен-Етьєн у Парижі» (обидва — 1911).
1912 — мешкає у Києві. Член Товариства київських художників і Товариства українських художників.
1917–1919 — учасник культурного будівництва в Україні: член оргкомітету Національного зразкового театру; один із засновників Української державної академії мистецтв (з 1917 року її викладач, з 1918 — президент).
1918–1921 — викладач Київського інституту театрального мистецтва.
1921–1924 — шкільний учитель малювання; режисер і актор аматорських театрів на Київщині.
1925 — переїхав працювати до Харкова. Став одним із засновників АРМУ, член ОСМУ, експонент АХЧУ, голова Харківського центрального бюро мистецтва.
1925–1927 — працює директором Харківського художнього технікуму; професор (1927). Після звільнення з посади директора, опікувався персональною творчою майстернею.
1931 — працював науковим співробітником галереї картин Т. Г. Шевченка в Харкові.
12 серпня 1942 — помер на 71-му році життя в окупованому фашистами Харкові.
Живописна спадщина Миколи Бурачека становить близько 10 тис. творів (частина загинула в роки війни 1941–1945). Його пейзажі тонко передають колірне багатство природи та її мінливість, позначені впливом імпресіонізму. Найбільш відомі живописні твори: «Соняшники» (1914), «Дахи Софійського собору в Києві» (1917), «Дніпро. Хмари насуваються» (1934), «Яблуні в цвіту» (1936), «Восени на Хоролі. Миргород» (1917), «Взимку. Київ» (1920), «Сутінки над Бугом. Вінниця» (1929), «Березень», «Вітер у березні» (обидва — 1917), «Колгоспне жито» (1935), «Причинна. Реве та стогне Дніпр широкий» (1941) та інші.
Як театральний художник М. Бурачек оформив чимало спектаклів, серед яких: «По дорозі в казку» О. Олеся (1918, Київський державний драматичний театр), «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького (1936, Харківський український драматичний театр), «Наймичка» І. Карпенка-Карого (1938, Донецький український музично-драматичний театр) та інші.
М. Г. Бурачек — автор багатьох мистецтвознавчих статей та монографій. Один із дослідників творчості Т. Шевченка-художника (1928 року — перша публікація «Про портрети Т. Шевченка»). Атрибутував сотні його акварелей і картин, зробив хронологію живописної та графічної спадщини Шевченка, заклав методологію її вивчення.
